Досліджено напрями державної підтримки аграрної сфери України. Розглянуто особливості системи державної підтримки підприємств аграрної сфери та заходів щодо удосконалення механізму державної підтримки вітчизняного сільськогосподарського підприємства. Встановлено, що неодмінною умовою сталого розвитку аграрного сектору економіки та забезпечення продовольчої безпеки держави є державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників. На підставі здійснених досліджень запропоновано науково-методичний підхід, який дозволяє скорегувати існуючий механізм дотацій у сільське господарство, ввести нові види субсидій, змінити та удосконалити вже наявні. Визначено, що доцільним є перехід від стимулювання витрат на виробництво до заохочення кінцевого результату виробництва.

Наведено види центрів відповідальності: центр витрат (центр нормованих витрат і центр ненормованих витрат), центр доходів, центр прибутку і центр інвестицій. Складена матриця управління центрами результатів та відповідальності при формуванні і використанні виробничих резервів підвищення ефективності функціонування зернопродуктового комплексу.

Розглянуто актуальну проблему розвитку малих форм господарювання в аграрному секторі економіки регіону. Увагу приділено перспективам поглиблення партнерських відносин малих форм господарювання з крупними підприємствами, агрохолдингами, які домінують в АПК багатьох регіонів України. Представлена система господарюючих інтересів суб'єктів аграрного сектору, форми і напрями розвитку їх співробітництва. Розглянуто парадигми розвитку малих форм господарювання, систематизовано та узагальнено погляди вчених щодо визначення сутності поняття "розвиток", сформульовано визначення розвитку аграрного потенціалу малих підприємств.

Досліджено сучасний стан, виявлені основні проблеми та окреслені перспективи розвитку зернопродуктового підкомплексу України. Зернове господарство є стратегічною галуззю агропромислового комплексу, що визначає за сучасних умов рівень розвитку всього аграрного сектора національної економіки. Визначені основні чинники, що впливають на ефективність діяльності суб'єктів господарювання. Встановлено, що стратегічно важливим є техніко-технологічне переозброєння підприємств зернопродуктового підкомплексу на інноваційно-інвестиційній основі. У забезпеченні подальшого розвитку зернопродуктового підкомплексу значну увагу необхідно приділити врегулюванню міжгалузевих відносин між виробниками зерна, переробними підприємствами та галузямиматеріально-технічного забезпечення процесів виробництва та переробки. Зерновий ринок виступає основою для формування пропозиції основних видів продовольчих продуктів для населення держави та їх вартості, а також важливим експортним товаром, незамінною сировиною для багатьох галузей АПВ. Визначена ролі держави у забезпеченні ефективного розвитку зернової галузі України.

Систематизовані методичні підходи щодо здійснення економічної оцінки виробничого потенціалу аграрних підприємств. Виходячи із дослідження економічної сутності виробничого потенціалута його місця в діяльності аграрних підприємств, запропоновано методичний підхід до його оцінки, який включає три етапи: оцінку ресурсного забезпечення (земельних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових та інформаційних ресурсів), оцінку генерування виробничих можливостей (технологій та організації виробництва аграрного підприємства) та заключний етап - інтегральну оцінку розвитку виробничого потенціалу аграрного підприємства.

Розглянуто особливості маркетингу інновацій на підприємствах. Визначено, що у ринкових умовах господарювання важливим етапом інноваційного процесу стає маркетинг інновацій, як систематична діяльність всіх його суб'єктів з розробки, організації виробництва та просування на ринок нових товарів, послуг та технологій для задоволення потреб споживачів і суспільства у більш ефективний, ніж у конкурентів спосіб, на основі підвищення та реалізації інноваційного потенціалу підприємства, пошуку нових напрямків та засобів його ефективного використання з метою отримання прибутку та забезпечення умов його сталого розвитку. Саме у функціонуванні інноваційного агропромислового кластеру маркетинг інновацій має здійснюватися на трьох рівнях: на рівні наукових установ, як маркетинг новацій; на рівні сільськогосподарських підприємств, як маркетинг інноваційної сільськогосподарської продукції; на рівні державних установ, як маркетинг досягнень інноваційного аграрного кластеру, пропагування соціальної та екологічної значущості продукованих в кластері інновацій. Лише на всіх цих рівнях має сформуватися комплекс маркетингу інновацій.

Здійснено теоретичне узагальнення адаптаційного інструментарію управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств на цільових ринках збуту сільськогосподарської продукції. Обгрунтовано цілісну концепцію побудови та функціонування організаційно-економічного механізму підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств на засадах їх адаптації до умов цільових ринків збуту продукції, в основі якої лежить ідентифікація конкурентної структури цільового ринку, визначення раціональної позиції підприємства-товаровиробника, обгрунтований вибір інструментарію впливу на рівень конкурентоспроможності підприємства та мобілізації його конкурентного потенціалу. Ідентифіковано економічні передумови та структурні тенденції конкурентного розвитку об'єктних ринків продукції аграрних підприємств. Запропоновано методичний підхід до визначення конкурентного потенціалу аграрних підприємств на основі систематизації їх збутових систем та визначення ступеня їх адаптивності до змін конкурентної структури та кон'юнктури цільових ринків збуту. Розвинуто стратегічні напрями підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств на основі забезпечення позитивної динаміки концентрації капіталу з метою прискорення адаптації підприємств до змін характеристик цільових ринків.

Розглянуто систематизацію понятійно-категоріального апарату досліджень маркетингової та збутової діяльності аграрних підприємств. Розглянуто взаємозв'язок понять "маркетингова діяльність" та "збутова діяльність" підприємства з категорією "ринковий розподіл продукції". Встановлено, що як складова процесу відтворення, розподіл є ключовою стадією, яка визначає результативність, а отже й тип відтворення. При реалізації стадії розподілу продукції в структурі циклу відтворення приймаються та втілюються рішення, які вже на стадії обміну формують результати економічної діяльності суб'єктів. Доведено доцільність розгляду капіталу в якості об'єкта відтворення, що дозволяє ідентифікувати напрями, шляхи та інструменти забезпечення ефективності протікання всіх стадій відтворювального процесу на мікрорівні.

Викладено методичні рекомендації по формуванню та розвитку системи корпоративного управління інтегрованим господарюючим суб'єктом. Обгрунтована необхідність застосування розробленого алгоритму, як підходу до аналізу і формування механізму корпоративного управління інтегрованим аграрним підприємством дозволяє розглядати всі процеси як єдине ціле. При цьому ефективність процесу проектування забезпечується як результативністю кожного етапу, так і швидкістю переходу від попереднього кроку до наступного.

Здійснено теоретичне узагальнення питань інтеграції інструментарію діагностики та контролінгу в системи управління аграрних підприємств. Обгрунтовано структуру та механізм інструментальної імплементації контрольної функції управління в системі менеджменту аграрних підприємств. Ідентифіковано напрями застосування прогностичних інструментів діагностики та контролінгу в управлінні аграрними підприємствами. Обгрунтовано організаційно-економічні засади реалізації контрольної функції менеджменту аграрних підприємств. Розроблено механізм прийняття та реалізації управлінських рішень на засадах діагностики та контролінгу в менеджменті аграрних підприємств. Розвинуто організаційні засади формування підсистем діагностики та контролінгу в системі менеджменту аграрних підприємств.

Мета роботи - узагальнення основних змін у законодавстві стосовно документального оформлення фактів господарської діяльності та розробка пропозицій щодо переліку обов'язкових реквізитів первинних документів. Відзначено, що в законодавчі акти внесено зміни, які стосуються статусу первинних документів і окремих їх обов'язковихреквізитів. Обгрунтовано, що первинний документ - це документ, який підтверджує здійснення господарської операції, процесу, явища або події в господарській діяльності суб'єкта господарювання в момент їх проведення або після завершення. Зроблено висновок про те, що простежується тенденція до скорочення кількості обов'язкових реквізитів. Запропоновано авторський перелік обов'язкових реквізитів первинних документів, який забезпечить повний і достатній опис кожної господарської операції.

Важливою особливістю розвитку сучасного світу є підвищена увага наукової спільноти до проблем раціонального та ефективного використання енергоресурсів, впровадження технологій енергозбереження та пошуку альтернативних джерел енергії. Нині світовий розвиток альтернативної енергетики має прискорений характер. Напевно, протягом наступних років існуюча тенденція буде підвищуватися, що пов'язано, перш за все, зі зростаючими в енергетиці кризовими явищами глобального характеру. Отже, завдання задоволення потреб населення світу в енергії поряд із забезпеченням екологічної безпеки зумовлює необхідність розвитку альтернативної енергетики, особливе місце в якій займає біопаливо. Найбільш ефективним сценарієм зростання виробництва біопалива як в світі, так і в Україні, як інноваційної перспективи розвитку енергетики є створення умов, за яких визначальну роль буде грати державне регулювання цього процесу. Для забезпечення стрімкого розвитку ринку біопалива потрібно створити сприятливий інвестиційний клімат і стабільне середовище діяльності підприємств, які виробляють біопаливо, та їх взаємодію з державою щодо наукової діяльності та впровадження у виробництво інноваційних технологій.

Представлено зведений аналіз досягнутого рівня та чинників динаміки інноваційного рейтингу України за індексами глобальної конкурентоспроможності, глобального індексу інновацій та європейського інноваційного табло. Встановлено, що особливістю українського інноваційного середовища є, з одного боку, наявність значного інтелектуального потенціалу, а з другого боку - дефіцит умов для його повноцінної реалізації. Для підвищення рівня інноваційності національної економіки рекомендовано державним органам управління сприяти розвитку інноваційної інфраструктури, особливо в частині узгодження економічних, організаційних, політичних і правових умов з потребами суб'єктів інноваційної діяльності в межах національної інноваційної системи.

Мета роботи - визначення системи оцінки енергетичної ефективності виробництва насіння соняшнику. У процесі дослідження використані методи економічного аналізу, синтезу, порівняння, індексний метод. Обгрунтовано методичні засади розрахунку таких показників: енергоємність виробництва насіння соняшнику; енергоємність технологічної операції при вирощуванні соняшнику; технологічна енергоємність вирощування соняшнику; енергоємність обслуговування виробництва насіння соняшнику; енергоємність управління виробництвом насіння соняшнику; енергоозброєність праці при вирощуванні соняшнику; енергооснащеність вирощування соняшнику; електрооснащеність вирощування соняшнику; електроозброєність праці при доробці насіння соняшнику.

Розглянуто проблемні питання застосування методичних підходів та прийомів оцінки інноваційних рішень в менеджменті промислових підприємств-виробників прокатних валків. Обгрунтовано методичний підхід щодо використання методу експертних оцінок та прийомів їх статистичного аналізу у виборі найбільш раціонального інноваційного рішення, спрямованого на підвищення якості та експлуатаційних параметрів прокатних валківз хромонікелевого чавуну, а також оцінці вартісної та цінової складових економічного ефекту впровадження інновацій. В процесі апробації обгрунтованого методичного підходу встановлено, що найбільш раціональним інноваційним технологічним рішенням при виробництві прокатних валків є їх лиття в нагріті металеві форми, з огляду на підвищення їх експлуатаційних якостей для підприємств-споживачів та, відповідно, ціни виробів.

Проаналізовано стан інноваційної активності підприємств агросектору, а також результат впровадження інновацій в сільськогосподарському виробництві. Встановлено, що в більшості агроформувань інноваційна система підприємства взагалі відсутня,не сформована система управління інноваційним розвитком підприємства, інновації носять стихійний випадковий характер. Причому, форма управління інноваційною діяльністю має "реактивний" характер, тобто все вирішується в оперативному порядку як реакція на виникнення певних подій. Великі підприємства в сільському господарстві, особливо ті, що мають десятки і сотні тисяч гектарів землі в обробітку, насамперед агрохолдинги, мають змогу генерувати та впроваджувати як власні так і запозичені інновації, формувати ефективну систему управління інноваційним розвитком як окремого виду управлінської діяльності. Обгрунтовано, що система управління інноваційним розвитком повинна будуватися на засадах інноваційних цільових програм, а основним інструментом реалізації цільових програм має бути комбінація процесного і проектного підходів до управління інноваційним розвитком підприємства. Визначені об'єкти та суб'єкти управління інноваційним розвитком, основні елементи механізму управління. Запропоновано використання принципів нооменеджменту в системі управління інноваційним розвитком аграрних підприємств.

Розглянуто теоретичні, методичні та методологічні аспекти підготовки управлінських кадрів за умов формування їх соціокультурної професійної комунікації. Визначено критерії сформованості соціокультурної професійної комунікації менеджерів. Проаналізовано результати науково-практичних досліджень з визначення впливу запропонованої педагогічної системи на рівень розвитку соціокультурної професійної комунікації майбутніх фахівців-менеджерів.

Проведено комплексне дослідження конкурентних засад розвитку інноваційної маркетингової діяльності в аграрній сфері за умов трансформаційних змін ринкового середовища. Встановлено, що використання прогресивних маркетингових концепцій дозволяє підприємству не пасивно реагувати на ринкові явища, а здійснювати раціональну, добре координовану політику завоювання ринків збуту, з одного боку, пристосовуючи асортимент товарів до вимог ринку, а з іншого - активно формуючи потреби і попит з метою найбільш прибуткової реалізації наявних ресурсів. Доведено, що активізація розвитку маркетингової діяльності та перехід до більш прогресивних концепцій напряму залежитьвід ефективності реалізації маркетингових стратегій. Встановлено, що за умов коли на ринку агропродовольчої продукції існує високий рівень конкуренції, саме маркетингова діяльність є визначальним чинником, що забезпечує наявність конкурентних переваг. Моніторинг споживчого ринку агропродовольчої продукції дозволив виявити той факт, що зростає вимога до якості продукції, наявності торгової марки та іміджу виробника, які є невід'ємною частиною інноваційної маркетингової діяльності. Доведено, що дослідження споживчого ринку агропродовольчих товарів, в першу чергу, має враховувати купівельну спроможність споживача.

За сучасних умов господарювання виникає нова стратегічна концепція управління підприємством, яка спирається на позиціонування місця підприємства серед конкурентів станом на теперішній час та окреслення місця, яке підприємство хоче займати в майбутньому. Конкурентна позиція сільськогосподарського підприємства - це місце, яке воно займає у кожному секторі, в якому працює відповідно до результатів своєї діяльності та завдяки перевагам й недоліками порівняно з конкурентами. Досліджено конкурентні позиції сільськогосподарських підприємств Жовківського району Львівської області в розрізі основних товарних сегментів їх діяльності (в рослинництві це зернові культури, овочі та ягоди, а у тваринництві - м'ясо свиней). Запропоновано стратегічні альтернативи покращення конкурентних позицій сільськогосподарських підприємств району.

Розкрито економічну сутність державно-приватного партнерства (ДПП). Розглянуто принципи, форми, переваги ДПП. Потенціал ДПП для розвитку сільських територій було досліджено. Зроблено висновок, що ДПП як інститут поєднання державних та приватних зусиль для вирішення соціально важливих завдань та інвестування у виробництво суспільних благ в Україні знаходиться на перших ступенях розвитку. Основні чинники (інституційні, політичні, економічні, соціокультурні), що гальмують практичне використання ДПП для розвитку сільських територій в Україні, були визначені. Наголошено на відсутності правових основ механізмів ДПП, що створюється за ініціативи приватного сектору, а також державно-суспільно-приватного партнерства в українському законодавстві.